Українська мова
Русский язык

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить скасувати рішення Ради адвокатів Донецької області про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, зобов'язати Раду адвокатів Донецької області анулювати свідоцтво, зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Донецької області відкрити дисциплінарне провадження щодо порушення з боку адвоката Тимошенко Л. В.

В обґрунтування позову покликається на те, що у межах цивільної справи № 953/816/24, що перебувала у провадженні Київського районного суду м. Харкова за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди стало відомо, що представником відповідача є адвокат Тимошенко Л. В. Надалі, позивачем з'ясовано, що такий адвокат є посадовою особою органу місцевого самоврядування та займає посаду, яка віднесена до п'ятої категорії посад в такому органі. Відтак у відповідності до Законів України не може суміщати такі види діяльності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відтак позивач наводячи обставини щодо суміщення адвокат Тимошенко Л. В. із іншими видами діяльності не надав суду належних, допустимих доказів, які б як кожен окремо або у сукупності між собою підтвердили наведені обставини та вимоги позивача з цього питання.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, адже позивач не довів перед судом обставин сумісності в розумінні норм Закону України «Про запобігання корупції» адвоката із іншими видами діяльності, а саме із перебуванням на службі в органах місцевого самоврядування.

Cуд ухвалив: адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Ради адвокатів Донецької області, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Донецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо перемету спору: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, Харківська міська рада, Національна асоціація адвокатів України, Національне агентство з питань запобігання корупції про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Неповнолітня ОСОБА_1, 2007 року народження, звернулась до суду в липні 2024 з позовом до батька ОСОБА_2, 3 особи- ОСОБА_3, ОСОБА_4, Служба у справах дітей Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області про позбавлення його батьківських прав відносно неї.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що батьки ОСОБА_3 та відповідач розірвали шлюб у 2009 році, її вихованням займаються 3 особи-мати та її чоловік-відчим неповнолітньої. Батька ОСОБА_1 позивач ні разу не бачила, декілька разів чула, як він по телефону погружував матері та були звернення по поліції. За 17 років він жодного разу не цікавився дитиною, не піклувався, не забезпечував, матеріально не допомагав, свої батьківськи обов'язки не виконував, аліменти за рішенням суду не сплачував.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення цього пункту свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Встановлені судом обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

…суд,-

ВИРІШИВ:

Позбавити ОСОБА_2, батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_1.

ОСОБА_1 (позивач) через представника адвоката Тимошенко Л.В. звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до [територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК)], в якому просив суд скасувати постанову, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначав, що його ніхто не повідомляв про те, що йому потрібно з'явитись до ТЦК, жодної повістки не було. Доказів вручення повістки відповідач не надав. Копію протоколу йому також не було надано. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що КП «Шляхрембуд» мають бронь та враховуючи інвалідність матері позивача, йому надана відстрочка.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на адресу начальника КП «Шляхрембуд» направлено розпорядження, відповідно до п. 1 якого значиться: з метою призову на військову службу по мобілізації здійснити оповіщення зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку та працюють в установі КП «Шляхрембуд», про їх виклик до [ТЦК] та забезпечити їх прибуття.

...складено постанову за справою про адміністративне правопорушення, в якому вказано, що при перевірці документів ОСОБА_1 було виявлено, що він не з'явився за викликом у строк, визначений у повістці.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що на адресу начальника КП «Шляхрембуд» направлено розпорядження, відповідно до п. 1 якого значиться: з метою призову на військову службу по мобілізації здійснити оповіщення зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов'язаних та резервістів, про їх виклик до [ТЦК] та забезпечити їх прибуття, в переліку осіб, які підлягають оповіщенню значиться солдат ОСОБА_1. Вказане розпорядження отримане КП «Шляхрембуд». Зазначені обставини свідчать про те, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність прибуття до [ТЦК], оскільки обов'язок його повідомлення був покладений на КП «Шляхрембуд».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Також, колегія суддів зазначає, що отримання КП «Шляхрембуд» розпорядження позивача не є беззаперечним підтвердженням належного повідомлення позивача про його виклик до [ТЦК].

Інших доказів стосовно належного повідомлення позивача про необхідність явки до [ТЦК] відповідачем не надано.

Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника [ТЦК], якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 (п'ять тисяч сто) гривень.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1.

…позивач звернувся до відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком, та надав всі необхідні документи, в тому числі і оригінал трудової книжки. 13.06.2022 року відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було розглянуто заяву та прийнято Рішення про відмову в призначенні пенсії №2049500014127, посилаючись на те, що необхідно надати уточнюючу довідку про період навчання. 24.06.2022 року № 07/33-03-2040 було надано архівну довідку з університету, який знаходиться на території Російської Федерації. Позивач знову звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. 19.08.2022 №204950014127 відповідачем було надано рішення, яким ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, посилаючись на те, що не зараховані період навчання з 01.09.1979 р. по 25.07.1983 р. в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації на території України, оскільки довідка видана міністерством науки Росії 24.06.2022 р. Позивач вказав, що відповідач в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії не зазначив якою нормою Закону передбачено таку умову для не зарахування страхового стажу періоду навчання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Окремо суд зазначає, що питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.

З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов`язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.

Судом встановлено, що наданою позивачем до органу пенсійного фонду архівною довідкою в повній мірі підтверджено період навчання позивача з 01.09.1979 по 22.06.1984, отже відповідачем протиправно не зараховано вказаний період до страхового стажу позивача.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

У зв`язку з цим, суд вважає, що неврахування зазначеної довідки є порушенням прав позивача на отримання при досягнення відповідного віку належного пенсійного забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі №360/1628/17, від 23 грудня 2019 у справі №235/2773/17, від 04 березня 2020 року у справі №235/2008/17.

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати на користь старшого інспектора Харківського РВ №3 філії Державної установи «Центр пробації» у Харківській області, майора внутрішньої служби Блажка В.В. додаткової винагороди за період з 24.02.2022 року по 01.09.2022 року, відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. за №168;

- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24.02.2022 року по 01.09.2022 року, відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. за №168.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Державна установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що при прийнятті рішення судом було неповно з'ясовано усі обставини, що мали значення для справи, не надано їм належну правову оцінку, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому це рішення підлягає скасуванню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановити факт належності ОСОБА_2, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року у с. Дворічний Кут, Дергачівського району Харківської області, державного акту НОМЕР_2 на право приватної власності на землю для обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0,161 гектарів на території Полівської сільської ради, АДРЕСА_1, який був виданий 10 червня 2002 року Полівською сільською Радою Дергачівського району Харківської області, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_2.

В квітні 2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області про скасування рішення сесії.

В своїй заяві позивач вказав, що рішенням 15 сесії 6 скликання Каплунівської сільської ради від 12.12.2012 року сільська рада вирішила зареєструвати виявлене безхазяйне майно зерносклад №1 по АДРЕСА_1 . На думку позивача вказана будівля належить до пайового фонду та виділенню майна в рахунок майнових паїв. Він як член КСП отримав майновий сертифікат і тому вважає, що зерносклад не може бути визнаний безхазяйним майном, а повинен бути виділений йому та іншим колишнім членам КСП на майновий пай. Прохав скасувати рішення сесії сільської ради.

З даного приводу суд зазначає наступне. Збори співвласників майна СВК «Каплунівський» з приводу включення зерноскладу до пайового фонду не проводилися, зерносклад не відноситься до пайового фонду, розпаюванню не підлягав, дана будівля була включена до майна, що виділено для погашення кредиторської заборгованості. Відповідно до майнового сертифікату, зерносклад ОСОБА_1 не виділявся, інших документів, якими б підтверджувалося виділення позивачу зерноскладу не має. Наданий позивачем витяг із протоколу загальних зборів СВК «Каплунівський» від 27 січня 2006 року про виділення ОСОБА_1 та іншим громадянам будівлі зерноскладу №1 в рахунок майнових паїв, не може бути доказом, так як СВК «Каплунівський» з 2005 року припинив свою діяльність внаслідок ліквідації та визнаний банкрутом і тому СВК станом на 2005 рік не міг приймати рішення про виділення майна.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач у судовому засіданні довів, що рішення сесії законне та підстав для його скасування не має, а в позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Жовтневий районний суд розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановив, що що 21 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області. Позивач указує на те, що спільне життя між сторонами не склалося, з огляду на різні погляди на шлюб та сім'ю. З урахуванням викладеного позивач просила суд шлюб з відповідачем розірвати.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, приймаючи до уваги, що сім'я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам позивача, враховуючи той факт, що будь-які відомості які б спростовували зазначені позивачем докази і обставини у суду відсутні та надані не були, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

…

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 21 жовтня 2011 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, розірвати.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір у розмірі 858,88 грн.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_5, звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення.

Позов мотивовано тим,що ОСОБА_1 на підставі договору №Фб-22-ф про інвестування будівництва від 21 листопада 2005 року, додаткової угоди до цього договору від 24 грудня 2010 року та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_5, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 05 грудня 2011 року, набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1.

Суд не погоджується з даними аргументами позивача у зв'язку з наступним:

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Суд враховує той факт, що спірна квартира є єдиним помешканням відповідачів, яка була придбана за оплатним договором купівлі-продажу.

Суд ставить під сумнів наявність правового зв'язку між позивачем та спірним майном та відсутність волевиявлення позивача щодо вибуття майна, оскільки з моменту скасування рішення суду, на підставі якого майно вибуло з володіння власника, позивач не вживала жодних дій для поновлення за собою державної реєстрації права власності та вступу у фактичне володіння цим нерухомим майном, що свідчить про невиправдане зволікання позивача із захистом порушеного свого порушеного права власності на квартиру.

Крім того, позивачем не було надано для огляду в суді оригінали документів на підставі яких ОСОБА_1 набула право власності на квартиру, витребувані матеріали справи не містять договору №Фб-22-ф про інвестування будівництва від 21.11.2005р. та додаткової угоди до цього договору від 24.12.2010р., відповідно яких проводилась державна реєстрація права власності та видано свідоцтво про право власності на житло за ОСОБА_1.

На підставі вищевикладеного суд вирішив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування, Служба у справах дітей Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення відмовити.

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Одеській області від 08.07.2022р. №1213 о/с про призначення, з урахуванням інтересів служби, на нижчу посаду ніж та, на якій перебував підполковник поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженим зонального сектору №2 відділу кримінальної поліції Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області, звільнивши його з посади начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області;

-поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області з поновленням та виплатою йому всього передбаченого чинним законодавством грошового та речового забезпечення за встановленими нормами відповідно до його посади, спеціального звання та вислуги.

…

Наказом ГУНП в Одеській області від 08.07.2012р. №1213о/с, відповідно до ч.6 ст.57, абз.4 п.3 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням інтересів служби, підполковника поліції ОСОБА_1 призначено на нижчу посаду ніж та, на якій перебував поліцейський, а саме на посаду оперуповноваженого зонального сектору №2 відділу кримінальної поліції Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області, з установленням йому посадового окладу в розмірі 2400,00 грн. та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 40%.

Цим же наказом позивача звільнено з посади начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області.

Підставою для прийняття наказу №1213о/с від 08.07.2022р. зазначено подання про призначення на посаду від 01.07.2022р. та доповідна записка заступника начальника ГУНП в Одеській області - начальника кримінальної поліції полковника поліції О.Ганжи від 23.06.2022р. №2/1-1657.

…

…колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року скасувати.

Прийняти по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 08 липня 2022 року №1213 о/с «По особовому складу».

Поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області з 09 липня 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи на посаді оперуповноваженого зонального сектору №2 відділу кримінальної поліції Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 09.07.2022р. по 29.11.2022р.

У лютому 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.09.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 27246, на підставі якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 003-20514-110114 від 11.01.2014, укладеним з АТ «Дельта Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого за договором відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Аланд» на користь останнього заборгованість за кредитним договором у сумі 28367,47 грн.

Позивачка вважає, що вчинений нотаріусом виконавчий напис має бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з тим, що його вчинено з порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, зокрема без дотримання вимог щодо наявності безспірної заборгованості. Позивач зазначає, що виконавчий напис № 27246 від 08.09.2020 повинен бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, оскільки, приватним нотаріусом в порушення вимог закону не було перевірено безспірність заборгованості за кредитом. З огляду на викладене, та зважаючи на те, що заборгованість не є безспірною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

…

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08.09.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі за №27246, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 28367,47 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят сім) грн. 47 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 992,40 грн. за подання позовної заяви та 496,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Спеціалізація

Адвокат у кримінальних, господарських, підприємницьких, корпоративних та міжнародних справах. Подання інтересів у суді, прокуратурі, поліції, податковій та митниці. Позовні заяви, заяви, заперечення, скарги, клопотання. Психолог.

Досвід роботи

Практикуючий адвокат з 2021 року, свідоцтво №5999.
Практикуючий психолог з 2021 року.
Практикуючий юрист з 2008 року.

Освіта

Харківський національний університет внутрішніх справ, психолог.
Харківський національний університет внутрішніх справ, юрист.
Харківська юридична академія ім. Ярослава Мудрого, юрист.
Факультет комп'ютерних наук ХНУРЕ, інженер.

Спеціалізація

Адвокат у кримінальних, господарських, підприємницьких, корпоративних та міжнародних справах. Подання інтересів у суді, прокуратурі, поліції, податковій та митниці. Позовні заяви, заяви, заперечення, скарги, клопотання.

Досвід роботи

Практикуючий адвокат з 2018 року, свідоцтво №5323.

Освіта

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, юрист.

Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещуватися до особи вельможного, — за правдою суди свого ближнього!
Левит 19:15

Незважаючи на те, що всі свідомі українці мріють про верховенство права, проходить глибока судова реформа і законодавство вимагає у заявах надавати посилання на європейську практику, деякі рішення суддів відкочують Україну до Європи, але не до сучасної, а до середньовічної. До тих часів, коли судовий вирок відправив Жанну Д'арк, за звинуваченнями в чаклунстві, на багаття, а Томаса Мора, за його релігійні переконання, на гільйотину.

До такого висновку можна прийти, якщо придивитись уважніше до «середньовічних» судових рішень української Феміди:

На початку, до Приморського районного суду міста Одеси були надані вагомі доводи, щоб було винесено постанову, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина України за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було закрито у зв’язку зі відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. В результаті, Приморський районний суд міста Одеси виніс законну і справедливу постанову.

Але згодом «темні часи» українського судочинства знайшли підтвердження, коли Одеським апеляційним судом в особі судді Кравця Юліана Івановича було скасовано постанову судді Приморського районного суду м. Одеси, винесено нову постанову, якою матеріали адміністративної справи надіслано на новий розгляд до того ж суду першої інстанції і з вимогою розглядати іншим суддею.

Простіше кажучи, цей суддя одним розчерком пера підтримав би вирок Жанні Д’арк і Томасу Мору.

Фактично, відповідно до резолютивної частини оскаржуваної постанови Одеського апеляційного суду, суд виніс нову постанову, якою матеріали адміністративної справи надіслав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції у даному випадку прийняв судове рішення, яке не передбачене чинним законодавством України, чим вийшов за межі наданих йому повноважень, що призвело до грубого порушення прав та інтересів громадянина України.

Далі, в мотивування прийняття оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції зазначив лише те, що в матеріалах справи суду першої інстанції відсутні будь-які докази належного інформування деяких учасників судового процесу.

Згідно до чинного законодавства, апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Проте, за невідомих мотивів, Кравець Ю.І., суддя апеляційного суду, вирішив все це не робити, а просто «зняти з себе вирішення питання», переклавши свої обов’язки на суд першої інстанції, направивши справу на повторний розгляд, порушивши при цьому низку норм, передбачених законодавством України про адміністративні правопорушення.

І на додаток, станом на день відкриття провадження в Одеському апеляційному суді, дане провадження взагалі не могло бути відкрите. Однак, навіть якщо воно було розпочате, то підлягало закриттю, оскільки на момент вирішення справи строки накладення адміністративного стягнення сплинули.

Проте, всупереч вимогам чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не лише відкрив відповідне провадження, а ще й розглянув його, частково задовольнив апеляційну скаргу та направив матеріали справи на повторний розгляд до суду першої інстанції, чим здійснив грубе порушення норм чинного законодавства України.

На думку Людмили Тимошенко, адвоката, оскаржувана постанова Одеського апеляційного суду , окрім порушення законодавства України про адміністративні правопорушення, призвела до порушення основних засад судочинства, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, а саме, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, що в результаті призвело до численних порушень прав громадянина України, у зв’язку із чим виникла необхідність звертатись до Верховного Суду за відновленням порушених прав громадянина України та відновленням законності, справедливості, та рівності перед законом і судом.

Більш того, адвокат вважає, що таке судове рішення не тільки грубо порушує вимоги КУпАП та Конституції України, а і призводить до правової проблеми, вирішення якої судом касаційної інстанції необхідне для забезпечення основоположних прав і свобод людини, розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у судах України.

Додатково треба сказати, що наче підтверджуючи європейські середньовічні часи в українському судочинстві, Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі головуючого Макарчука М.А. і членів Комісії: Весельської Т.Ф., Лукаша Т.В., вирішила, що суддя апеляційного суду Одеської області Кравець Юліан Іванович відповідає займаній посаді.

На останок слід нагадати, що нещодавно німецька католицька церква вибачилася за спалення «відьом» в середньовіччі. Проводячи історичні паралелі, в українському судочинстві немає і сліду каяття. Касаційна скарга, яка вже потрапила до Верховного Суду, є продовженням довгого і важкого шляху до законності і справедливості.

Англійське право є terra incognito для українських правозахисників. Практичне застосування норм англійського права документальним супроводом та захистом інтересів клієнта в судовому засіданні є чимось абсолютно надприродним.

У Людмили Тимошенко, адвоката-міжнародника, було багато успішно завершених справ у закордонній юрисдикції, проте захист прав дитини-українця та її матері в англійському суді виявилося міжнародною справою, яка потребує теоретичних знань та практичного досвіду в англійському, європейському та українському праві.

Справа почалася дзвінком переляканої мами білявої малечі, яка ховала дочку від насильства чоловіка-англійця і була залякана шахраями-юристами. Клієнт народила дитину в Україні та з чоловіком поїхала жити до Великобританії. Однак небажання чоловіка брати участь у вихованні дитини, запої, що почастішали, і невмотивовані напади агресії, змусили клієнта взяти дворічну доньку і без речей першим літаком бігти додому. Далі з'ясувалося, що клієнт звернулася за допомогою до людей, які себе називають юристами, які залякали її міжнародним трибуналом, примусовою депортацією дитини, і взяли останні заощадження за «захист».

Після детального вивчення матеріалів справи та проведення правових заходів, Людмила Тимошенко змогла повернути більшу частину відданих шахраям грошей, уникла на законних підставах оплати клієнтом англійського судового збору, після низки он-лайн засідань в англійському сімейному суді домоглася переведення розгляду справи до українського суду. , та навела переконливі доводи в українському суді для отримання рішення на користь клієнта. У результаті чоловікові-англійцю підтримуваному Міністерством юстиції та англійськими адвокатами було відмовлено у поверненні малолітньої дитини до Великобританії.

Після отримання позитивного судового рішення клієнт плакала. Великі сльози радості котилися по щоках. Дитина залишилася з нею.

Євроінтеграційний рух України визначає вектор розвитку адвокатської практики та надає нові можливості щодо захисту прав українців за кордонами рідної країни. Однак англійське право поки що є terra incognito для української адвокатури.

За результатами успішних справ в Англії, США та Ізраїлі, країнах, де правова система базується на англійському праві, можна з упевненістю сказати з чим насамперед зіткнуться адвокати-міжнародники:

Добре

Будь-яка взаємодія з судом відбувається за допомогою наперед визначених бланків. Наприклад, щоб подати заяву до сімейного суду та попросити суд прийняти рішення за заявою, необхідно скористатися формою N244, незаможні громадяни, щоб перекласти судові витрати на державу, можуть скористатися формою EX160, і т. д. Бланки та рекомендації щодо заповнення знаходяться у вільному доступі.

Погано

Хоча в рамках судового засідання може бути перекладач, адвокату необхідно добре знати англійську мову і впевнено володіти судовим лексиконом для ефективної участі в дискусіях.

Наприклад, Google перекладач для слова «адвокат» показує дюжину перекладів: lawyer, solicitor, barrister і т.д. має своє унікальне значення:

Lawyer

Будь-який, хто може дати юридичну консультацію. Таким чином, цей термін охоплює solicitor та barrister.

Solicitor

Кваліфікований юрист, який надає юридичні консультації та підтримку клієнтам.

Barrister

Юрист, який спеціалізується на представленні інтересів клієнтів у судах.

Чудово

Кожне судове засідання має обмеження щодо часу, що стимулює суддю та сторони у справі працювати максимально ефективно. Наприклад, навіть, незважаючи на початкове визнання британської юрисдикції в сімейній справі про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, народженої в Україні від матері українки та батька англійця, за п'ять хвилин до закінчення засідання суддя подивився на годинник і сказав: «Справа дуже заплутана. Судьтеся в Україні. Це моє рішення»

Viam iens superabit

Захист прав українців у судах Англії вигідно як особі, яка доручила свої справи та інтереси українському адвокату, так і українському адвокату. Наприклад, вартість поділу майна англійським адвокатом перебуває в межах £15 000 - £50 000, а написання позову обійдеться в £2000 - £3000. Нижчі гонорари українських адвокатів-міжнародників роблять їхні послуги фінансово привабливими, проте лише одиниці українських адвокатів можуть надати якісний захист інтересів свого підопічного у закордонних судових інстанціях.

Деякі українці вірять, що поліція захищає громадян, інші думають, що український суд самий гуманний суд в світі, дехто впевнений в професійності співробітників державних наркологічних центрів, але судова практика свідчить, що державні органи влади націлені на каральні заходи і пересічному громадянину треба сподіватись лише на власні сили, вміння адвоката, і волю Всевишнього.

Доказом цього є справа незаможного мешканця селища, який поласував шоколадом, сів за кермо автомобіля ВАЗ-211010 і безпричинно був зупинений поліціантами. Це може коштувати йому 17000 гривень і рік заборони керування.

Згідно з матеріалами справи, поліціанти грубо порушили ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» зупинивши водія без поважної причини. На відео один з поліціантів висловлює припущення, що автовласник може бути причетний до якогось правопорушення. Не знайшовши обґрунтування зупинці, поліціанти вирішили, що водій знаходиться в стані наркотичного сп’яніння і запропонували йому пройти медичну експертизу. Водій погодився пройти дослідження.

В Обласному наркологічному диспансері лікар-нарколог Селіванова О. А. виявила наявність феніламіламіна і без додаткових досліджень заявила, що автовласник знаходиться під впливом наркотиків.

«Обізнаність» лікаря в клінічній хімії вражає, так, як до споріднених класів феніламіламінів і фенілалкіламінів належить безліч хімічних сполук, які входять до складу білків і беруть участь у різних біологічних процесах, таких як синтез білків, метаболізм, транспорт амінокислот, інформаційний обмін і багато інших. Іншими словами, наявність феніламіламінів залежить від дії різних факторів, таких як споживання харчових продуктів, включаючи шоколад, фізичний стан та інші фактори.

Висновок лікаря також поставила під сумнів офіційна відповідь Департамента громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, в якій йдеться про те, що феніламіламіни є групою речовин, похідні яких застосовуються у виробництві лікарських препаратів. Відповідь на питання чи є конкретна речовина з феніламіламінів забороненою чи такою обіг якої обмежено наведено в переліку затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року.

Проте висновок лікаря не містить інформації, а ні про кількість феніламіламінів, а ні про конкретну заборонену або з обмежених обігом речовину з феніламіламінів, а взятий біологічний матеріал був знищений, що унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення.

Підсумовуючи, слід зазначити, що наявність в організмі людини сполуки групи феніламіламінів є природнім і не може свідчити про вживання або невживання контрольованих речовин. Лише додаткове дослідження може довести факт вживання або невживання заборонених або з обмеженим обігом похідних феніламіламінів.

Далі цікавіше, так, як суддя Комінтернівського районного суду м. Харкова Зелінська Ірина Вікторівна, вирішила, що зупинка без причини і лікарський висновок без доказів є достатніми для винесення обвинувального вироку:

«Посилання захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на те, що виявлені у відібраних в ОСОБА_1 зразках фенілалкіламіни можуть міститися у низці лікарських препаратів, а також вказані речовини не входять до нормативно затвердженого Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, суд вважає непереконливими.

Так, наявний у матеріалах справи висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 19.04.2023 року містить категоричне підсумкове твердження про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп’яніння.

Щодо посилання захисника на відсутність похідних фенілалкіламіну у Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженому Постановою КМУ від 06.05.2000 р. № 770, суд вважає за необхідне зазначити, що підставою для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сам по собі факт керування нею транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, незалежно від того, чи включена речовина, вживання якої викликало такий стан, до будь-якого переліку. Крім того, похідним фенілалкіламіну є зокрема амфетамін, який внесений до вказаного переліку як психотропна речовина, обіг якої обмежено.»

Окремо слід зазначити, що своїм рішенням суддя Зелінська І.В. проігнорувала Постанову Верховного суду України від 08.07.2020 року у справі N463/1352/16-а, яка зазначає, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Вважаючи, що рішення судді порушує права громадянина, адвокат Людмила Тимошенко, подала апеляційну скаргу. Маємо сподівання, що суд прийме законне і справедливе рішення.

В завершенні: пересічному громадянину можна порадити при зупинці і на вимогу пройти медичний огляд одразу повідомити поліцію і лікаря про намір після офіційного медичного огляду пройти огляд в альтернативній медичній установі, а після взяття біологічного матеріалу – обов’язково звернутися до іншої лабораторії, так як будучи законослухняним громадянином можливо набути статусу наркомана або алкоголіка.

Коли пенсіонерка, що ледве зводить кінці з кінцями, отримала вимогу віддати начебто отримані півмільйона гривень, жах паралізував її свідомість. Враховуючи її вік і розмір пенсії, та будучи внутрішньо переміщеною особою з пошкодженим майном, платити їй треба б було мінімум декілька життів.

Все почалось давним давно, коли пенсіонерка була зареєстрована як ФОП і працювала з ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків». Згідно з укладеного договору продавець зобов'язувалася поставити та передати у власність покупця товар, покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з позовної заяви ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків», яка надійшла на розгляд Господарського суду Харківської області, продавець начебто отримала півмільйона гривень і не поставила товар.

Не погоджуючись з позовом і розуміючи необхідність в професійній допомозі, пенсіонерка звернулася до правозахисника. Ця справа, за яку взялась Людмила Тимошенко, адвокат, з початку могла здатися програшною для пенсіонерки, але після розповіді клієнта і детального вивчення матеріалів виявилось, що договір наданий позивачем не може являтися таким, що відповідає чинному законодавству України.

До такого самого висновку дійшов і Господарський суд Харківської області розглядаючи позов ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків» до пенсіонерки:

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки договір поставки наданий позивачем не містить всіх істотних умов договору поставки (ціну та строку поставки товару), то він є неукладеним.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надав доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, суд вирішив, що позовні вимоги являються необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Ідучи далі в намаганні примусити пенсіонерку платити неіснуючий борг, ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків» подало апеляційну скаргу до Східного апеляційного господарського суду.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначив, що договір підписаний сторонами без зауважень чи розбіжностей. В якості попередньої оплати за товар, який мав бути поставлений за цим договором, позивач перерахував відповідачці кошти у загальній сумі 513500 грн, які були прийняті нею без зауважень. Позивач направив вимоги про поставку товару за договором, які містили його номенклатуру, строк і порядок поставки. Жодних заперечень щодо вказаних вимог відповідачка не висловила, що, на думку позивача, свідчить про їх погодження.

На думку позивача, оскільки договір почав виконуватись, то він є укладеним, а номенклатура товару, строк і місце поставки є узгодженими (оскільки відповідач заперечень на вимоги не надав), тому є підстави для застосування положень ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Позивач також зазначив, що якщо суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач припустився неправильної правової кваліфікації обставин справи, і що в даному випадку застосуванню підлягають не положення ст. 693 ЦК України, а положення ст. 1212 ЦК України, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони») суд повинен був самостійно правильно застосувати норми права.

Після розгляду справи в судовому засіданні колегія суддів зазначила, що встановлені в сукупності обставини справи унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 ЦК України, оскільки, умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю. Проте, як встановлено судом, строки на передачу товару (як і його номенклатура та кількість) сторонами не були узгоджені.

Також колегія суддів прийшла до висновку, що у даному випадку відсутня можливість застосування принципу «jura novit curia», оскільки розгляд справи за інших правових та фактичних обґрунтувань, які не зазначалися позивачем, буде виходом за межі предмету та підстав позову, а також порушить принципи диспозитивності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В результаті суд постановив апеляційну скаргу ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків» залишити без задоволення.

Пенсіонерка безмежно щаслива, що вдалося вилізти з півмільйонної боргової ями. Закон і справедливість ідуть поруч!

Розмір пенсії в країні, практично, дозволяє людям похилого віку придбати лише хліб, воду, та сплатити деякі комунальні послуги. На превеликий жаль, існують випадки, коли Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовляє людям, що відпрацювали багато років на користь України, навіть у цих крихтах посилаючись на російську військову агресію.

Праця десятиліттями на благо країни, наявність законного права на пенсійні виплати і отримана необгрунтована відмова, це все призвело до подання судового позову до Пенсійного фонду. Лише один крок відділяв позивача від повного зубожіння. Залишилась лише надія на справедливе і неупереджене судове рішення.

Таким чином, суддя Харківського окружного адміністративного суду, розглянувши матеріали адміністративного позову встановив, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком, та надав всі необхідні документи, в тому числі і оригінал трудової книжки. Далі Пенсійний фонд прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії, посилаючись на те, що необхідно надати уточнюючу довідку про період навчання. Потім, було надано архівну довідку з університету, який знаходиться на території Російської Федерації. Позивач знову звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. Пенсійний фонд знову відмовив в призначенні пенсії за віком в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, посилаючись на те, що довідка за незарахований період навчання з 1979 р. по 1983 р. видана міністерством науки Росії.

З аналізу правових норм вбачається, що питання врахування у страховий стаж часу роботи за часів СРСР врегульоване міждержавною угодою і передбачає, що для встановлення права на пенсію зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї угоди. З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники угоди зазначеним документом взяли на себе зобов'язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.

Далі судом було встановлено, що наданою позивачем до органу пенсійного фонду архівною довідкою в повній мірі підтверджено період навчання позивача в радянський період, отже Пенсійним фондом протиправно не зараховано вказаний період до страхового стажу позивача.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави – члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, – вважають судді ЄСПЛ, – Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

У зв'язку з цим, суд вважає, що неврахування зазначеної довідки є порушенням прав позивача на отримання при досягнення відповідного віку належного пенсійного забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по численим справам.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд вирішив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії і зобов'язав Пенсійний фонд повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

В результаті, Пенсійний фонд виконав рішення суду і нарахував позивачу пенсію.